High Tatras Step ahead

Feedback about Extreme Camping in Tatra in June 2018

If you love when in the middle it boils adrenaline, if it does not sit, if you type and drop from 500 to 1000 meters per day - this is not a problem if you are ready to kick your knees at the end of the day and you will not be able to stand in the morning when you wake up. on one leg to get dressed because yesterday you went down a few hours ...

That ... Of course, friends go to the Tatras! There's really really cool! These vast expanses, this grandeur, this calm and silence, which the mountains breathe ...

День 1. Дорога.

ІС Київ-Перемишль відправився чітко по графіку о 6:00. Потяг зручний і комфортний.

Заявлений час прибуття 12:25 уже по польському часу. (Під час перетину кордону годинник в телефоні автоматично перейшов на місцевий час)

Але по факту (із за ремонту дороги, як нам пояснили) ми затрималися на півтори години. Тому тим, хто бере авіаквитки із Польщі особисто я рекомендую залишати собі коридор в часі побільше (хто знає, що ще може трапитися)

Кордон

Митний контроль і перевірку з української сторони, ми пройшли швидко, під час руху потягу. Прикордонники підсіли до нас у Львові. А от польська сторона була більш прискіпливою і у нашому вагоні власникам кількох наплічників та великих валіз довелось показати їх вміст. Не можу сказати, що вони були дуже уважні, але по правилам євросоюзу існують певні обмеження по ввозу деяких продуктів і деяким пасажирам доводилося швиденько доїдати свої бутери (м'ясо та молочка в списку забороненого)

Інтерсіті

В цілому поїздка видалася комфортною і необтяжливою. На залізничному вокзалі в Перемишлі нам чисто випадково вдалось встигнути заскочити у відправляючийся до Кракова інтерсіті... Квиток? Не проблема. Його можна придбати на місці, в потязі у контролера. Головне зупинити його коли він буде проходити поруч. Бо коли повертатиметься і запитає наявність - буде лихо і штраф. Якщо час дозволяє можна купити квиток в касі. Буде трохи дешевше.

Квиток Перемишль - Краків у кондуктора 45 злотих. В касі, нам казали, на 10 злотих менше. Хоча коли купували зворотні квитки ціна виявилась однаковою. Єдина відмінність у тому, що у касі купуєш квитки із вказаним номером місця, а в потязі сідаєш на вільне. Але якщо поїздка довга, то тебе можуть кілька раз просити пересісти, так як будуть заходити люди з місцями в квитках. Час у дорозі близько 4 годин. Прибули на Краків головний. Тут же і автовокзал. 

Автобус Краків - Закопане вартість квитка 20 злотих. Час у дорозі 2.5 години.

Закопане хостел

Спробували досить не звичний формат відвідування гір. Цілий день ти в горах, а замість намету - хостел. Втомлений, замучений, завтомлений ти приходиш в хостел, приймаєш ЛЮДСЬКИЙ душ, відвідуєш СПРАВЖНІЙ туалет і спиш на ЛІЖКУ з постіллю!!! (Не всюди вона входить у вартість, але сам факт, можливість то є...). (Це інфа для тих, хто не полюбляє спати в наметі і ходити в кущі за потреби. А також переймається питанням гігієни в поході)

Ах так...  Про не звичний формат походу ))

Це мій перший похід, коли після досить не легкого дня, можна було зайти в супермаркет або місцевий барчик і пропустити келих доброго пива. І так КОЖЕН День!!! Я в шоці, друзі теж. Такого ще не було (але практика сподобалась).

День 2. Знайомство з Татрами.

Початок знайомства із командою однодумців і таких же психів. Оглядаємо долину Косцелиска, печери, каньйон Вонвуз.

Перший похідний день він був лайтовим. Легенький наплічничок, самий мінімум речей. Ні тобі набору висоти, ні тобі спусків. Це я так кажу, бо мій опис пишеться уже після прожитих і пережитих емоцій і у порівнянні із іншими днями це реально був релакс.

Так, я би сказав кілька десятків метрів набору висоти, кілька підйомів із цепками, печери (печери як печери, темно, сиро, мокро, вузько, низько).

В цей день особливої уваги заслуговував каньйон. Він хоч і маленький був, але сподобався. Не забуду його і тому, що найкраща москалька, яка тільки траплялась на моєму життєвому шляху, Аля - жорстоко пожартувала наді мною...

Каньйон звичайно не з фільму Аватар. Прискіпливим і примхливим можна не ходити. Мені сподобались відвісні скелі, які тебе оточують і над тобою нависають... Мільйон відтінків зеленого і сірого. Каміння і ліс. 

Під'їзд маршруткою з Закопане до початку маршруту - 5 злотих. Повернення маршруткою назад - 5 злотих. Плата за відвідування нацпарку - 5 злотих.

День 3. Гора Гевонт

Канатка, гора Гевонт і СПУСК!!!! + водоспад Сиклава, як маленький бонус...

Спуск - це коли ти кілька довбаних годин ідеш до низу. На третій день, ми ще не знали, що до низу можна не тільки йти, а і повзти, шкребтись і лізти, дертись зішкрябуючи нігті, лікті і коліна... Але про що це я - не буду забігати на перед )

Інструктор

З Кирилом ми пішли вперше. Зразу скажу, кращого інструктора, який попереджає про всі складнощі, який РЕАЛЬНО описує складність маршруту і дня, який ПРАВДИВО говорить про кілометраж, набір висоти і т.д. - НЕ ЗНАЙТИ. Можна і не витрачати на це час... Але це лірика і виключно моя суб'єктивна думка. (Можливо хтось думає інакше). Я не зустрічав інструктора, який ПРОПОНУЄ варіанти і виносить їх на обговорення...

Це не зайві слова. Це все стосується дня 3.

На повістці дня стояло запитання. Підніматися на гору і спускатися з неї ногами, чи піднятися на канатній дорозі, прогулятися по хребту, насолодитися краєвидами і лише потім спуститися з гори пішки. Все вельмишановне панство вибрало варіант 2 і ми мали чудовий день.

На маршрутці під'їхали до підйомника, він вивіз нас на гору і ми мали можливість кілька годин насолоджуватися красою Татр прогулюючись хребтом і піднімаючись на гору Гевонт. На горі фото, відео, селфі. В перші дні людям ще хочеться не випускати телефони та фото/відео техніку з рук, далі воно набридає, але менш з тим.

А далі був СПУСК...

Звісно із огляду всього походу, я розумію, що він був самим безпонтовим. Самим простим і не напряжним... але він був першим. Доречі тут трапився курйоз. На цьому довбаному спуску, нас обігнав якийсь поляк. І не встиг той дракон далеко нас обійти, як у когось із наших вирвався камінь з під ноги, а так як в горах це все серйозно, то ми і почали кричати : "Камінь!" "Камінь!"...

Ви би бачили того бідолагу. Він не те щоб в штани напустив.... він мало в прірву не стрибнув, так ми його налякали. А потім ще на привалі, коли ми обідали, він героїчно розповідав якимось тіткам, як мужньо він двічі мало не забруднив свої кальсони.

Перший раз я кілька годин спускався і мріяв про Хоча б кілька сот рівних метрів. Але де там... СПУСК... СПУСК... СПУСК... як він тоді забєбав. Я просто не знав, що буде далі ))

І на завершення, як крапка, по закінченню першого дня був водоспад. 

День 4. Швінніца

Знову канатка, хребет (але в іншу сторону) і перехід до наступного приюту Мурованєц (схроніска, по польськи).

В цілому день був лайтовим. Але із огляду на те, що після першого затяжного спуску минулого дня, коліна мало не повистрелювали, то доходили ми до нього лише з однією думкою... Швидше б вже в душ...

На нашому шляху стояла ще одна вершина. Швінніца. З неї відкривалася класна панорама на Татри, станцію канатки і долину п'яти ставів. Вершина була розминочкою перед завтрашнім днем. Трохи цепків, невеличкий набір висоти і спуск, в цілому кльово. У підніжжя ми і пообідали.

Шкодувати, що ми пішли в цей похід і одночасно бути щасливими від того, що ми в нього пішли, ми будемо вже на наступний день... Але сьогодні, втомлені, накормлені і помиті, ми марили тією Орлою Перц...

Ми нею марили, а Кирило робив останні спроби нас від неї відговорити і вберегти. Найрозумніших і із добрим відчуттям самозбереження із 15 виявилося лише двоє. Інших 13 (10 туристів + 3 інструктора) відбитих наглухо психів збирали і готували свою снарягу на завтра...

Це був той ще атракціон... Купа людей, які вперше вживу бачать кішки, льодоруби, каски, страховочні системи, карабіни беруть це все в руки, натягають на себе, ходять по коридору приюту та нашим кімнатам і тільки й чути: Кирило, подивись нормально?", "Кирил, так має бути?", "Льоша, а покажи мені, як вузол в'яжеться?" і т.д.. Круто одним словом ))). 

В цьому приюті ми оцінили, як кльово жити без вайфаю... Для наших зомбачів це звісно було шоком, навіть досить потішно було спостерігати, як вони всюди носяться щоб його знайти, а його немає... Уявляєте? Немає вайфаю... біда... інстаграм і фейсбук не побачать нових фоточок, а вони не побачать, хто їм лайків понаставляв... аж жалко їх часом ставало. Знаєте, що їм доводилося робити?

Не повірите - спілкуватися з людьми. Живими! Можна таке уявити? В 21 столітті це вже складно...

А дехто навіть від безвиході вузли на мотузці почав вчитись в'язати. Короче, вечір вдався - все було кльово.

День 5. Орла Перц

"Страх закінчується там, де починається неминуче. З цього моменту страх позбавляється сенсу, і все, що нам залишається - це надія на те, що ми приймемо вірне рішення..."

Загальнодоступна тропа, проходження якої не потребує якогось додаткового спорядження, або особливих навиків. Нас на ній обганяли і ті хто не мав і половини того, що мали ми. Нас на ній обганяли і пенсіонери (що мотивувало і придавало сил)... 

Кирило з самого початку говорив, що даний відрізок шляху можна буде пропустити. І кожен раз, коли заходила за неї мова він настирно агітував, щоб від неї відмовлялись. Ми ж звісно думали, що він хоче, щоб ми пропустили і не побачили самий мальовничий відрізок шляху.

Те, що далі жартів не буде і все серйозно дали зрозуміти його слова вранці перед виходом. "У вас є зараз останній шанс відмовитися і залишитись в приюті. Той, хто робить крок вперед, бере на себе ВСЮ відповідальність за своє життя і здоров'я..."

Мотивуюче? Нам сподобалось ))) Ніхто більше не передумав. 

Ми майнули до перевалу Заврат з якого і починається Орла... Від схроніска по маркованій дорозі ми пройшли вздовж озера обійшовши його з лівої сторони. Нажаль самого озера видно не було, так як стояв густий вранішній туман і почали по трохи набирати висоту.

В якийсь момент стежка вперлася в гору, а маркери маршруту стрілочками показували на верх.... Все... почалась жесть і "безпросветная" жопа... Після цього місця ми рідко йшли на двох ногах. В основному ми пересувалися на всіх чотирьох, а інколи і з п'яти, шести точками опору...

Дійшовши до снігу, одягли кішки, каски, дістали льодоруби і після короткого інструктажу подерлися на перевал. В цілому, як на мене, можна було пройти і без кішок, лише з льодорубом. Але безпека понад усе...

Якщо хто думає, що пройти в кішках і з льодорубом по крутому схилу то складно - розслабтесь. Це був самий простий відрізок шляху. Самий простий і ненапряжний. Проживши і переживши весь маршрут, я зараз можу сказати, що піднімаючись на цьому схилі, я відпочивав. Все було так не звично. Кішки, льодоруб. Все тримаю в руках вперше, так кльово. Нові емоції, нові враження, новий досвід. 200 метрів кайфушечка - я би так цей відрізок описав...

Піднявшись на перевал мали невеликий передих. Зібрати спорядження назад у наплічники. Випити води. Матюкнутися. Згадати, кому в житті ти зробив погано і подумки вибачитися.

Що було далі, якщо чесно, описати без матів не можливо. Жорсткими, триповерховими, відбірними. Без церемоній і підбирання слів. Орла Перц - це не простий маршрут.

Коли нам потрібно було йти по вузьким карнизам над прірвою, тримаючись за цепи руками - то вже було звично і нормально. А от коли, на деяких відрізках, потрібно було йти над прірвою, де ногу не було куди поставити, тримаючись і обіймаючи скелю, чіпляючись за неї нігтями і зубами. То було вже не так весело.

Орла Перц - це не вершина. Це тропа, яка йде від перевалу Заврат до Швінніци. Це не тропа в нашому розумінні. Це постійні зміни висоти. Прямих відрізків там дуже мало. Це шлях з постійними підйомами та спусками. Вона є віа феррата - це тобто за допомогою ланцюгів та металевих драбинок лізеш тупо по відвісній скелі вгору, а потім так само спускаєшся вниз.

Дуже часто видершись на якусь вершину на ній ти думаєш, що все складне уже лишилось позаду, так як складніше уже бути не може. Але коли розвиднювались перед нами хмари і ми дивились вперед - опускалися руки і виникала думка: Да коли ж блін це все закінчиться...

А попереду була большая и безпросветная #опа...

Нашою метою було піднятися на Козій Верх. Це найвища точка Орли...

Мені складно писати тому, що я подумки матюкаюся згадуючи цю пригоду. Навіть не між слів. Між словами по кілька матів...

Ступаючи ногою на цю тропу, потрібно бути впевненим у своєму взутті, одязі. В своїй фізичній підготовці і моральному настрою.

Я тепер розумію Кирила, чому він нас відмовляв.

Я не шкодую ні секунди про те, що її пройшов, але це не та пригода і не те місце, яке я міг би порадити комусь. Скоріш навпаки - я теж буду відмовляти від її проходження...

Піднявшись на чергову вершину дехто подумав, що то вже Козій Верх. Радості і емоцій було так багато, як і розмір того "а#уєнія", коли розійшлися трохи хмари і ми побачили куди ще доведеться залізти...

Це капец... Я так голову сильно закинути назад не зміг, бо починав перекидатися на спину, такою та вершина була високою і неприступною.

Тупо відвісні скелі, по яким ти повзаєш висячи на цепках і лазячи по драбинам з видимістю 10-15 метрів, бо ти у хмарі. І якщо щось трапиться, ти розумієш, що тобі ніхто не допоможе...

Ви розумієте, як це? Залізти по скелям на 2000+ і розуміти, що якщо ти підвернеш ногу або пошкодиш руку, то ти сам звідти не злізеш... Взагалі... Ну і якби в групі професіоналів-рятувальників, альпіністів зі стажем теж немає...

Можете на секунду уявити той стан? )))

Після Козій Верх емоцій вже не було. Вгору так вгору. Вниз так вниз...

Хотілося, щоб вже швидше все закінчилось. 

Хотілося швидше повернутись в приют і випити. Доречі на початку тропи, хотілося випити пива, уже на останніх сотнях метрів хотілося вже горілки. Стакан... Залпом...

Про останній спуск уже навіть і сказати нічого. Перша думка, вниз? Йопта... Як?? Глянув на нього зверху, подумки попрощався із близькими і поліз до низу.

P.S. Загальна довжина маршруту 4.5 км. Час проходження близько 8 годин.

І лише спустившись вниз і прочитавши вікіпедію, ми дізнались, що за весь час існування тропи Орла Перц, на ній загинуло близько 120 чоловік...

P.S.S. І не зважаючи на якісь негативні емоції (а вони були) я і коли проходив цю тропу і зараз, просто щасливий і задоволений, що я там був і все те бачив на свої очі. Я би в ще вужчу дупу поліз (тепер вже є досвід)

День 6. Перевал Крижне

Цей день і всі інші, які були за ним, як ви розумієте описувати складно, так як все одно хочеш-не хочеш, а будеш порівнювати його із попередніми, а саме Орлою...

В цей день ми виспались, зібрались і вирушили до наступного схроніска в долину 5 ставів.

Все як завжди - Підйом на перевал і спуск. Єдине, спуск знову був затяжним.

Одна дівчинка послизнулась і мало не пірнула у прірву. Кирило її за штани витягував. Ще одна спортсменка теж перечепилась і кілька обертів прокотилася по схилу. Ми жартували потім, що то вона "підкатувала" до одного із членів команди. Просто в своєму стилі )))

День шостий не виділявся нічим. Навколо як завжди краса неописуєма.

Майже дійшовши до схроніска, зробили коротенький привал і кілька бажаючих збігали до водоспаду, який трапився на нашому шляху...

День 7. Шпигласовий верх та 5 ставів

Радіалка на ще один перевал і перехід до останнього нашого приюту Розтоки.

З нього группа ходила на Риси через Морське Око і Чорний став.

Частина групи (менша) відділилась і провівши основну групу до Морського Ока, розвернулась і в даній точці завершили похід. Дехто буде звісно жалкувати, що не побачив Риси, але не про те історія.

Підсумки

Ви запитаєте мене чи пораджу я вам туди сходити? В Татри - так.

На Орлу Перц - ні. Як і Кирило я не рекомендуватиму, відмовлятиму і буду розказувати як там круто...

Якщо ви любите коли в середині закипає адреналін, якщо на місці не сидиться, якщо набрати і скинути від 500 до 1000 метрів за день - це не проблема, якщо ви готові, що в кінці дня будуть вистрелювати коліна, а вранці прокинувшись ви не зможете стояти на одній нозі, щоб одягнутись бо вчора ви кілька годин спускались...

І таких якщо, можна перелічувати ще дуже багато... (Це нам ще із погодою пощастило. Дощу практично не було, хоча прогноз обіцяв щодня)

То... Звісно друзі ідіть в Татри! Там дійсно дуже круто! Ці безкраї простори... Ця велич... Цей спокій і тиша, якими дихають ці гори...

Ця мовчазна сила, яку вони випромінюють... Повітря... Вода...

Заряд енергії яку вони дають і можливість побути наодинці із собою (навіть якщо прям поруч є люди, там можна абстрагуватися)

Адже, подорож - це єдина річ, купуючи яку, стаєш багатшим, а мандрівка довжиною в тисячі кілометрів, починається із першого кроку...

Тим, хто вже зробив свій перший крок - бажаю не зупинятися, не обертатися і йти завжди лише вперед, а якщо повертатися, то лише для того, щоб набрати розгону.

Тим, хто свій перший крок ще не зробив, бажаю долучитися до цієї секти...

"Гори - це не стадіони, де я задовільняю свої амбіції. Гори - це храми, де я сповідую свою релігію" А. Букрєєв

Іван Чорноус, 13.06.2018