Військово-Грузинська дорога
Військово-Грузинська дорога - історичний шлях через Головний Кавказький хребет, який зв'язує Владикавказ із Тбілісі. Довжина маршруту трохи більш ніж 200 кілометрів, а постійне сполучення тут відкрили ще 1799 року, тож дорога старша за більшість авто, що нею їздять.
Найвища точка - Хрестовий перевал на висоті 2379 метрів, найзручніший прохід у центральній частині хребта. По дорозі трапляється фортеця Ананурі XVI-XVII століть, давня столиця Грузії Мцхета, Гергетська Троїцька церква на тлі Казбеку та Пам'ятник дружби 1983 року, а ще Єрмоловський камінь - величезний гранітний валун.
Тепла пора року тут значно надійніша: узимку дорога небезпечна через лавини й часто закривається. У давнину цей маршрут знали як Дар'яльський прохід, а сучасну войовничу назву він дістав через своє історичне військове значення.
FAQЧасті запитання
Що таке Військово-Грузинська дорога?
Це історичний шлях через Головний Кавказький хребет, який звʼязує Владикавказ із Тбілісі. Загальна довжина близько 208-212 км, а постійне сполучення тут відкрили ще 1799 року - тож дорога старша за більшість авто, що нею їздять.
Наскільки високо доведеться піднятися?
Найвища точка маршруту - Хрестовий перевал на висоті 2379 метрів. Це найзручніший прохід у центральній частині хребта, тож вуха закладе помірно, без альпіністських подвигів.
Що варто побачити дорогою?
Фортецю Ананурі XVI-XVII століть, давню столицю Грузії Мцхету, Гергетську Троїцьку церкву на тлі гори Казбек (5033 м) і Памʼятник російсько-грузинської дружби 1983 року. По дорозі також трапляється Єрмоловський камінь - гранітний валун, притягнутий сюди 1832 року.
Коли краще їхати, а коли краще не ризикувати?
Узимку дорога небезпечна через лавини й часто закривається, тож холодний сезон - не найкраща ідея. Тепла пора року значно надійніша; для цілорічного руху планують пробити девʼятикілометровий тунель.
Чому в неї така войовнича назва?
Маршрут історично мав військове значення, а в давнину був відомий як Дарʼяльський прохід. Сучасну назву закріпили після реконструкції під керівництвом Павла Ціціанова 1803 року, а екіпажі поїхали тут із 1814-го.