Похід Казбеком

Збір групи у Тбілісі, в хостелі, що вже забронювали. Час прибуття не має значення.

У нашому розкладі похід до Казбеку зазвичай поєднується з тривалішим походом Сванетією і є його логічним продовженням. Ви можете зареєструватися як на обидва походи, так і на один із них.

Вчора ввечері учасники першого походу приїхали зі Сванетії до Тбілісі, і сьогоднішній день присвятили тому, щоб відмитися та трохи відпочити. Інструктор тим часом докуповує продукти та зустрічає новоприбулих (які прямують лише на Казбек).

Увечері спільний збір групи, розподіл продуктів.

Ранній підйом та легкий сніданок. Виселяємося з хостелу. Наприкінці туру ми повернемося сюди, тому можна залишити в камері схову хостелу чистий одяг і зарядні пристрої.

Орієнтовно о 8 ранку виїжджаємо з Тбілісі на замовленому мікроавтобусі. До початку маршруту (селище Казбеги або Степанцмінда) близько 3 годин шляху. По дорозі відвідуємо фортецю Ананурі та робимо кілька зупинок на оглядових майданчиках Воєнно-Грузинської дороги – біля "панорами", на хрестовому перевалі, біля водосховища з кальциєвими травертинами (натічні утворення як в Памуккале). У Казбеги (висота 1750 м) наймаємо мікроавтобус-позашляховик, який забере нас ще на кілька сотень метрів вище – до стародавньої церкви Гергетис Цмінда Самеба (висота 2170 м). Я вам гарантую, що на половині фотографій, зроблених сьогодні, буде цей наймальовничіший храм. Обідаємо, запасаємося водою з церковного джерела та починаємо підйом.

Траса до перевалу Соберц (висота близько 2700 м) загалом нескладна – порівняно пологий трав’янистий гребінь, чудові краєвиди, коники, що скачуть схилами. Але безперервний набір висоти та ласкаве грузинське сонце чимало вас виснажать. Загалом, місцевість надзвичайно спонукає до частих припинків :) За перевалом відкривається новий, "дорослий" вид на Казбек – з величезною мореною, кам’яними осипами та сніжними вершинами. Ще півгодини невимушеного траверсу і ми біля річки. Це остання пригода на сьогодні, на тому боці вже ночівля, так званий "Зелений готель" (висота 2800 м) – затишні поляни для стоянок та чисте джерело. Щоб потрапити до них, треба перетнути бурхливий чорний потік – просто переступити з берега на берег, з каменю на камінь. Але щось підказує мені, що багатьом із вас цей крок запам’ятається надовго.

Ідемо краєм колосального каньйону, прорізаного льодовиком Казбека в далекі "льодовикові" часи. Приблизно через годину після старту ми обійдемо зону льодопаду і стежка перейде з землі на лід. Саме через лід для цього маршруту обов’язкове спеціальне взуття та кішки. Щоб перетнути широкий льодовик Орцвері, нам знадобиться близько години. Потім – короткий і крутий підйом, і ми на колишній метеостанції (висота 3660 м). Зараз це притулок для туристів, базовий табір для тих, хто збирається на Казбек. Розбиваємо намети, реєструємося у рятувальників, сплачуємо ночівлю (10 лари за наме́т).

Після обіду вирушаємо у радіальний акліматизаційний похід (приблизно 1 година) до каплиці Віфлеємської (висота 3915 м). Ця дивної конструкції споруда (здається, на корабельську рубку схожа) встановлена на скелі, що здіймається над метеостанцією. Згідно з легендою, колись тут знаходився монастир Віфлеємський, зруйнований за доволі цікавих обставин. З вершини чудово видно наш завтрашній шлях льодовиком та самотні втомлені фігурки тих, хто піднімається на вершину.

Ми теж поспішимо додому – незабаром стемніє і стане досить холодно (+4). А нам ще треба встигнути повечеряти та підготувати рюкзаки для завтрашньої прогулянки.

Альпіністи вирушають на підкорення Казбеку серед ночі. У нас плани простіші, але затягувати з виходом все одно не можна – з кожною годиною загроза каменопадів зростає. Намети залишаються на метеостанції, беремо з собою теплий одяг, пиття і пару шоколадок, вирушаємо в радіальну прогулянку (вона займе близько 6 годин). Наша стежка, якщо її так можна назвати, йде по краю льодовика. Це нескінченний лабіринт з валів червоної глини та щебеню, під якими то тут, то там проглядає брудний лід. Тут не можна відставати від групи і сходити з позначеної стежки – навкруги повно бездонних тріщин і підземних (підлідних) рік.

Через кілька годин ми підійдемо до стіни Хмаура. Вона складена з пористих конгломератних порід, які безперервно осипаються і щохвилини обстрілюють льодовик камінням. Більшість валунів не досягає стежки, але розслаблятися не можна — небезпечну ділянку проходимо швидко та з широко відкритими очима.

Третій етап – фірнові поля перед виходом на плато. Тут значно холодніше та вітряніше, а крім того білий сніг сильно обпікає очі – знадобляться й сонцезахисні окуляри, й шапки, і рукавиці з куртками. Висота 4300 метрів – у багатьох із вас будуть ознаки «гірської хвороби» – нудота, запаморочення, загальна слабкість. На плато не затримуємося надовго – фотографуємось на тлі безкінечних снігів, трохи відпочиваємо за складеною альпіністами вітрозахисною стіною (з снігу) і починаємо спуск.

Повернувшись на метеостанцію, ми обідаємо, трохи відпочиваємо і починаємо збирати табір. До вечора нам треба встигнути спуститися до "Зеленого готелю" – пора порадувати організм легкодоступним киснем. Перетинаємо вже знайомий льодовик Орцвері, знаходимо місце для ночівлі біля річки.

Вранці знову зустрічаємо старого знайомого – бурхливий чорний потік. Сподіваюсь, цього разу переправа здасться вам легким завданням. Як і весь подальший шлях вниз. Назустріч важко повзти новоприбулим альпіністам, а ми доволі швидко (3-4 години) зійдемо вниз, перетнемо міст через легендарний Терек. У Дар’яловському ущелині взагалі кожен камінь оповитий легендами (і кров'ю?). Пообідавши в Степанцмінді, попрощаємося з Казбеком, сядемо в мікроавтобус і поїдемо назад до Тбілісі (3 години). Вечером, традиційно, йдемо в ресторанчик – святкувати завершення походу. Їстимемо хінкалі та хачапурі, злегка пітнітимемо і з ностальгічною ніжністю згадуватимемо про холодне гірське повітря.

Легкий сніданок у хостелі, збираємо речі та саджаємось у таксі до аеропорту Тбілісі (30 хвилин). Настав час повертатися додому.