У ритмі вальсу

Група збирається близько 10 ранку в Сімферополі на залізничному вокзалі, там розподіляються продукти, відбувається інструктаж та знайомство з інструктором. Перевезення до місця старту (селище Алсу під Севастополем) здійснюється мікроавтобусом (1 година 50 гривень з людини) або рейсовими електричками й автобусами (3 години та 20 гривень з людини) на вибір групи.

В Алсу розташовано не лише один із входів до каньйону Чорної річки, але й залишки підземного військового стратегічного командного пункту (об’єкт №221). Безкінечні тунелі уходять вглиб монолітної скелі, куди ми звісно ж не поліземо – нас чекає каньйон.

Переходимо до дослідження каньйону Чорної річки. Залежно від погоди та рівня води, йтимемо правим або лівим берегом, нижньою (уздовж води) чи верхньою стежкою. У перший день походу не слід "перевантажуватися", тому незабаром зупинимося на ночівлю на одній із турстоянок.

Починається найскладніша ділянка шляху. Стежка то здіймається над рікою, то спускається до самої води, де на вузькій смузі вирують справжні джунглі. Кілька разів доведеться переходити річку по пояс або йти, притулившись до скель. Рельєф такий пересічений, що швидкість нашого пересування навряд чи перевищить 1 км/год. Але ось ущелина розширюється, течія річки заспокоюється – ми виходимо з Чорнореченського каньйону.

Перед нами розкинулася широка байдарська долина, значну частину якої займає величезне водосховище з мисом посередині. У нас знову є вибір обійти водосховище пішки чи... Ні, не перепливти його верхи на рюкзаках, а скористатися автобусом, щоб перебратися ближче до Скельської печери.

Це обладнана печера (з освітленням, стежками-сходами та екскурсоводом) з надзвичайно гарним підземним озером. На жаль, не можу гарантувати, що ми туди потрапимо, оскільки графік роботи печери має вкрай непередбачуваний характер.

Ось що буде напевно, то ночівля. Сьогодні ми розмістимося недалеко від наступного «нашого» каньйону – Узунджі.

Піднявшись каньйоном Узунджа (води тут менше, ніж у Чорноріченському, зате набір висоти більший) ми опинимося у величезному лісовому масиві. Ці тінисті букові ліси є заповідними вже кілька століть. Ми проходитимемо кілька лісничих кордонів, заснованих ще за Катерини 2. Біля одного з них - Чайного будиночка (чудове місце зі старим занедбаним фруктовим садом і напівдикими поросятами) є невелика печера, де під час війни розташовувався штаб партизанського руху.

Ближче до вечора ми вийдемо на Барську поляну. Це турстоянка з чудовим панорамним видом на долину річки Бельбек, головне пасмо Кримських гір і масив Бойка, відділений від неї Великим каньйоном. Краса...

Як додатковий бонус виступає печера Данильча-Коба, куди ми ходитимемо по воду для вечері та сніданку.

Погрівшись у променях ранкового сонця ми розпочнемо спуск з Барської поляни в долину річки Кокозки. Ходитимемо виключно пішки по скелястих місцях (від гори Орлиний заліт до скелі Орлиний зліт). Внизу один із притоків Кокозки – Сари-Узень, потішить нас цілим комплексом водних атракцій. Спочатку – Юсупівське озеро з мальовничою напівкруглою стіною. Вода з нього наповнює широку мережу перлинних каскадів і в кінці зривається вниз водоспадом Срібні струмені, під яким є невеличка наскрізна печера.

Ще трохи лісу й починається головне – Великий каньйон Криму. Ми пройдемося його дном до Ванни Молодості, а далі, залежно від настрою та погоди, продовжимо шлях дном чи піднімемось на бортик каньйону (всього 300 метрів висоти). Шлях дном – це справжній лабіринт перешкод із переправами, ходінням по колодах та іншими радощами життя у вузькому ущелині (місцями до 2 метрів завширшки).

Верхня стежка більш актуальна для весни або дощової погоди, коли дном тече бурхлива річка. Обираючи її, ми отримуємо чудовий вид на каньйон зверху та значно простіший шлях (хоч і з набором висоти).

У будь-якому разі ночуватимемо вже за Великим каньоном, на стоянці Баш-Дере.

Ми прощаємося зі скелями та низинами. Сьогодні зранку розпочнеться тривалий підйом на плато Ай-Петрі. Підйом зовсім не складний, але доволі нудний. У таких місцях добре допомагає програвач у вухах або навпаки – почати спілкуватися, влаштувати на ходу гру в "Данетки" чи іншу розважанку, щоб метушлива голова не заважала ногам ступати.

Закінчується ліс, закінчується підйом – ми на Лисій горі, північному форпості плато Ай-Петрі. Звідси рукою подати до білосніжних космічних яєць гори Бедене-Кир (це радарова установка, а не обсерваторія, як думають багато хто).

Тепер перед нами відкривається широке поле можливостей. Можна з шаленою швидкістю попрямувати до зубців Ай-Петрі (там люди, чайхана, татарський плов та інші спокуси). А можна обійти людні місця (бо плато широке) і податися на захід до Ат-Башу, чи на схід до партизанського прихистку Кош. Пам'яток і приголомшливих краєвидів (скелі, море, білі пароплави, вогні Ялти) тут вистачить усім.

Нас чекає візит на найпопулярнішу вершину Криму – Ай-Петрі. Навколо неї розкинувся справжній східний базар із чайханами, пловом, верблюдами та дресированими ведмедями. Більшість відвідувачів Ай-Петрі на цьому й зупиняються. Ми ж постараємося не гаяти часу, швидко (звісно, у ритмі вальсу) оминаємо галасливі натовпи відпочивальників і прямуємо на захід уздовж самої кромки плато. Далеко внизу виснажуються від спеки Алупка та Симеїз, а підгоняє нас свіжий гірський вітер, коли ми піднімаємося на гору Ат-Баш. Одразу за нею – котловина Беш-Текне, унікальне місце з безліччю джерел і крихітним гірським болітцем із справжніми альпійськими жабами. На схилах котловини, на одній із численних тера́с, ми зустрінемо захід сонця та проведемо ніч.

Продовжуючи свій шлях уздовж краю Ай-Петринської яйли, ми не лише помилуємося запаморочливими краєвидами з крутих скель Кастропольської скельної стіни, але й проберемось крізь оповите ліанами гущарство, справжні кримські джунглі. А надвечір ми вийдемо до знаменитої Чортової Сходи – крутої стежки, захованої серед скель. Важко навіть уявити, що дорога, якою ми прийшли, прокладена ще давніми римлянами. Адже і вони були далеко не першими, хто торував цей шлях, що з’єднує узбережжя із внутрішніми районами півострова. Щоб добряче обміркувати проблеми античної логістики, ми розіб'ємо свій бівак неподалік від цього історичного перевалу (Шайтан-Мердвень).

Після сніданку ми пройдемо вздовж зубців Форосського Канта – справжньої Мекки скелелазів та альпіністів. Проте, усі ці ризиковані хлопці ще будуть карабкатися далеко внизу, коли ми вже перевалимо на південний схил і наблизимося до Форосської церкви, що притулилася прямо над обривом. Трохи вище видно Байдарські ворота – ще один стародавній перевал, від якого починається наш шлях навколо найпівденнішої частини Криму. Переваливши через черговий хребет, ми опинимося прямо над бухтою Ласпи, де й проведемо ніч. Оскільки завтра фінал, сьогодні можемо трохи піднапружитися і дійти до моря.

Ранок присвячуємо купанню в морі. Потім пакуємо рюкзаки та піднімаємося назад на трасу (якщо бажаєте, можете залишитися на морі). Вирушаємо у бік Севастополя (піймаємо маршрутку або замовимо мікроавтобус). Танці закінчено, похід завершено.

Зворотні квитки краще брати з Севастополя. На залізничному вокзалі ви зможете бути близько 16:00. Якщо вам треба до Сімферополя, то туди ви зможете дістатися о 19:00.