Фатальний зимовий штурм Монблану, який змусив переглянути роботу рятувальників
Напередодні Різдва 1956 року 23-річний Жан Венсандон та 21-річний Франсуа Анрі вирушили на зимове сходження ребром Бренва на італійському схилі Монблану. Під час виходу вони зустріли відомого італійського альпініста Вальтера Бонатті з напарником Сільвано Гезером. Коли погода різко погіршилася, обидві зв'язки спробували вийти на вершину, проте шторм розлучив альпіністів. Знесилені Венсандон і Анрі збилися з курсу в районі льодовика Комб-Модіт на висоті понад 4000 метрів.
У Шамоні тривалий час не могли узгодити спосіб порятунку. Лише частина місцевих гідів виявила готовність діяти, а спроби залучити наземну групу під проводом Ліонеля Террая гальмувалися суперечками щодо ризику. Гелікоптер зміг скинути постраждалим припаси й вказівку піднятися вище, але 31 грудня важкий військовий борт Sikorsky S-58 розбився під час спроби посадки в снігу. Рятувальники та екіпаж уціліли й розмістили замерзаючих альпіністів у фюзеляжі машини, однак змушені були самі відступити через травми та новий шквал негоди.
Через багатоденні морози, сильне обмороження хлопців та екстремальні погодні умови штаб операції визнав подальші вильоти смертельно небезпечними й припинив пошуки. Тіла загиблих вдалося спустити в долину тільки 20 березня 1957 року.
Контекст
До цієї трагедії порятунок у горах значною мірою тримався на добровільних ініціативах місцевих гідів. Хвиля критики після загибелі альпіністів призвела до урядової реформи 1958 року: координацію гірських операцій закріпили за державою, а в Шамоні створили спеціалізований підрозділ жандармерії, який пізніше перетворився на PGHM.