Тіхар - фестиваль вогню у Непалі
Тихар – одне з головних свят року в Непалі. Ще його називають фестивалем вогнів та непальським новим роком. Тихар проходить одночасно із загальноіндуїстським святом Дівалі (Deepavali) і по суті є його розширеною та локалізованою версією. У племені неварів (умовно корінне населення долини Катманду) це свято відоме під назвою Сванти. Але суть свята звісно над його іменах, а його життєрадісному характері. Усі співають і танцюють, запускають феєрверки та палять лампадки, прикрашають квітковими гірляндами все поспіль – від магазинів до свійських тварин.
Восени 2014 року, повертаючись з трекінгу до базового табору Аннапурни, ми опинилися в Катманду якраз у розпал свята Тіхар. Цей фестиваль триває 5 днів. У перший день (Каг Пуджа) непальці задобрюють (годують солодощами) звичайних ворон - в індуїзмі це птах печалі та смерті. У другий день (Кукур Тихар) смачно годують і прикрашають квітами свійських собак - треба їх задобрити, оскільки вони теж є посланцями смерті.
Цей етап свята застав нас дорогою з Покхари в Катманду, коли ми ще нічого не знали про майбутні урочистості, і обвішані чорнобривцями пси були сприйняті нами як чергова витівка непальських дітлахів.
Повернувшись до столиці, ми потрапили в розпал фестивалю. На початку третього дня (Гаї Тіхар) поклоняються коровам, а ось надвечір починається справжня гра. На той час усі вулиці вже прикрашені ліхтарями, а перед кожним будинком господарі роблять ранголі.
Ранголи це складний геометричний або "квітковий" малюнок (дуже схожий на буддійські мандали), який виконують порошковими фарбами, кольоровим піском або рисом прямо на землі перед входом до житла.
Крім малюнка до складу композиції зазвичай входять фрукти, ароматні палички пахощів, що димляться, і звичайно ж численні миски і лампади (дія) з палаючим маслом (гхі).
Адже Тихар - це фестиваль вогнів, що символізує перемогу світла над темрявою, добра над злом. Не дарма дату свята (зазвичай кінець жовтня) визначають за місячним календарем і призначають на темну ніч - ніч молодика, за якою відбувається перелом і світло починає тіснити морок.
Увечері місто не порожніє, а навпаки наповнюється людьми. По вулицях гасають натовпи колядників. Вони заходять у кожну хату, у кожну крамницю та співають святкові пісні. У дівчаток своя пісня (вона називається Bhailo), а хлопчиків - своя (Deusire). У відповідь господарі пригощають їх солодощами та дають трохи грошей (стандартна такса – 5 рупій).
Згідно індуїстської міфології цей звичай пішов від легендарного царя Балі, який зустрівши мандрівного карлика Ваману (насправді це був сам Вішну) запропонував йому будь-який подарунок на вибір. Карлик попросив трохи землі (рівно на три кроки) і коли цар погодився, то Ваману перетворився і першими двома кроками покрив увесь Всесвіт і втретє ступити вже не було куди. Тоді цар запропонував зробити крок йому на голову. За таку щедрість цареві пообіцяли посаду правителя всесвіту. Правда не зараз, а далекому майбутньому, після кількох тисячоліть очікування на очищувальному вогнищі (зауважте – і тут теж вогонь).
Дорослі також дуже активно веселяться, співають та танцюють. Скрізь гримлять феєрверки, святкування непальського нового року у розпалі. Ми, хоч і блідолиці іноземці, але теж заразилися атмосферою загального свята і злегка пританцьовуючи пішли бродити вулицями вечірнього Катманду.
На четвертий день (теоретично присвячений поклонінню волам) фестиваль продовжив вирувати на латиноамериканський карнавальний манер. Вузькими та звивистими вуличками Тамеля, на смерть блокувавши дорожній рух, повільно проповз караван пікапів з імпровізованими оркестрами та танцмайданчиками.
Молодь, непогано розігріта ракші (непальський самогон), на всю танцювала і розмахувала прапорами. Навіть пішки пересуватися вулицями (ми шукали сувеніри) було непросто - зате дуже цікаво і весело. Непальці навіть будучи напідпитку залишаються милими хлопцями та ведуть себе пристойно.
Останній п'ятий день фестивалю (Bhai Tika) ми вже не застали, бо відлетіли додому. У цей день брати і сестри малюють один одному на лобі особливу п'ятиколірну тику (точку) і моляться за довге життя та благополуччя. За цим звичаєм теж стоїть якась легенда про сестру хитрістю, яка врятувала брата від посланника смерті.
Кирило Ясько, 5 листопада 2014