Горгани
Висота гір зростає від 1400 м на заході (гора Горган Вишківський 1448 м) до 1800 м у Лімницькій улоговині (вершини: Грофа 1748 м, Попадія 1742 м, Сивуля 1836 м, Ігровище на с. 1807 м, Висока 1805 м), а потім знижується на схід (вершини: Добошанка 1760 м, Синяк 1664 м, Хом'як 1544 м). Вершини, часто відокремлені одна від одної глибокими ярами, більш диференційовані, ніж вершини в інших частинах Бескидів. Великі поля (до 5 кв. км) валунів пісковика (результат вітрової ерозії) покривають вищі вершини, особливо їх південні схили, а на найвищих схилах виявлені слабкі сліди минулого зледеніння. Річкові долини в Горганах глибоко порізані (до 1000 м) і вузькі, а схили їх круті. Річки мають нерегулярну течію, яка часто переривається порогами і перепадами (наприклад, р. Бухтовець, р. Прут). Горгани залишаються переважно лісовими. 80% їх загальної площі займають ліси, що складаються переважно з ялини; мішані ліси зустрічаються лише на периферії та в Закарпатті. Вище верхньої межі лісу (на висоті 1450–1550 м) сосна гірська швейцарська поширена ширше, ніж в інших частинах Українських Карпат. Через це та пісковики рідко трапляються в Ґорґанах полонини. Бескиди, що лежать між двома рукавами Середньокарпатської западини, являють собою перехідну форму між ландшафтом Ґорґан і Полонинського Бескиду. Особливо це помітно в басейні верхів’їв Тереблі на Закарпатті (вершини: Канч 1583 м; Стримба 1723 м; Стремініс 1599 м).
Гори Ґорґани дуже малонаселені через непривітне середовище. У західних і центральних Ґорґанах, населених бойками, села розташовані здебільшого на окраїні гір; всередину проникають лише поселення гуцулів у долинах Бистриці Надвірнянської та Пруту. На периферії розташовані міста Надвірна та Ділятин. Неукраїнці — євреї, поляки, німці — з'явилися в цьому регіоні в ХІХ ст., коли ліси почали комерційно використовувати; у 1939 р. вони становили близько 10 відсотків усього населення. Ці меншини там більше не зустрічаються.
Основним природним багатством Горган є ліси. Їх розробці сприяло наприкінці ХІХ ст. будівництво густої мережі вузькоколійок, якими ліс транспортували на великі лісокомбінати у Вигоду, Брошнів-Осаду, Надвірну та інші міста. Невелика нафтова промисловість була в Биткові, Пасічній, Ріпному. Всеукраїнську славу набули курорти долини Пруту — Ворохта, Яремче, Ямне, Микуличин та ін.; їхньому розвитку сприяла єдина залізниця в Ґорґанах, що з’єднує долину Пруту із Закарпаттям через Татарський перевал.