Карійські сходи

Щоденник зимового походу Карійською стежкою (Туреччина) 4-10 січня 2020 р.

4 січня. Зимовий похід Карійською стежкою (Туреччина) розпочався досить традиційно - півдня нас заманювало сонечко, а одразу після обіду, коли ми трохи поважчали і суттєво подобрішали, пішов дощ. Тож вечеряли ми на березі Егейського моря не тільки під гуркіт хвиль, але й у супроводі зливи, грому та блискавок.

5 січня. В цьому поході прогноз погоди перетворився на найголовнішу розвагу (накшталт тоталізатора). Щоправда вже кілька раз прогноз досить передбачувано змінювався за стандартною схемою - ввечері казав що завтра буде перший день сонця, але до ранку трохи коректував план і писав "Сьогодні - останній день дощу".

Отже, щоб докладніше дослідити прогнози, ми сьгодні зупинилися під дахом і надзвичайно радіємо цьому факту, адже дощ лиє досить потужно.

6-7 січня. Похід Карійською стежкою - досить простий маршрут з невеликими перепадами висоти. Проте тут є декілька "сходинок" висотою від 2 до 5 метрів здолання яких може надовго запам'ятатися туристам-початківцям. На одній з подібних сходинок ми вишикувались ланцюжком і передавали рюкзаки менш ніж в метрі від морських хвиль. Іншу сходинку проходили в сутінках з наплічниками максимально завантаженими питною водою... Доречі, за 10 хвилин до цього ми прокрокували вулицею античного міста Кнідос, де поруч з амфітеатром й здобули безцінну воду. Пригоди продовжуються ))

8 січня. Турецька погода остаточно зробила свій вибір - на зміну теплим дощам прийшли холодні вітри. Вони розігнали хмари і тепер на Карійській стежці сонячно і по-весняному яскраво. Ну а вечорами ми тулимося до багаття і радіємо з того, що тут в будь-якому випадку тепліше ніж удома))

9 січня. Найпохмуріший день походу по Карійський стежці. При цьому не було ні краплі дощу і навіть жодної хмарки на небі. Вся справа в густих колючих джунглях, крізь які ми крокували, і високому гірському хребті, що закривав нас від сонця. Чарівним чином фіолетовий світанок перетік в настільки ж холодний захід сонця без справжнього дня. Втім, мені здається, мешканці міст добре знайомі з цим явищем)) Натомість ввечері, на нас несподівано звалилась турецька дискотека і ціле море шоколаду і все це посеред тих самих хащів.

10 січня. Похід по Карійський стежці, як і належить, закінчився яскравим весняним сонцем і несамовито красивим морем. Абсолютно незрозуміло, як тепер залишити все це (а також чудову компанію, яка склалася у нас в поході) та поїхати в холодну і похмуру далечінь? Все дійшло до того що ввечері, після повернення в цивілізацію, у нас була не тільки святкова вечеря, але і спільний похід в супермаркет, урочисте "чаювання" і взагалі стало ясно, що за похід ми так і не набалакались. Не хотілося прощатися, не хотілося летіти... І це чудово! Саме так і повинні закінчуватися подорожі))

11 січня. Повертаючись з походу я вперше за 11 років подорожей Туреччиною мав змогу трохи прогулятись по Анкарі. Після лагідного Егейського узбережжя місцеві -1 та сніг навколо аеропорту трохи лякали, але часу було обмаль і я планував зігрітись бігом. Центр міста виявився зовсім спорожнілим і не надто цікавим. Але історичний пагорб з фортецею зробили мене щасливим. Маленькі перехняблені будиночки, аромат диму, величезні коти та далеке потойбічне сяйво сучасного міста. Ось яка Анкара дійсно вражає...

Кирило Ясько, 11.02.2020