Боржава - це щастя, яке варто побачити на власні очі

Отчет о походе «Полонина Боржава» Карпаты, 28-30.06.2014 г.

Маршрут почався о 7 ранку в Воловці, наш потяг приїзжав рано вранці, а група збиралась пізніше, тому у нас був зало очікувальний тупінг на 3 години. Після розділення продуктів ми пішли в сторону гори Великий Верх, змінивши маршрут (На водоспад Шипіт ми, нажаль, не потрапили останнього дня, бо були обмежені в часі повернення, щоб встигнути на свій потяг).

Десь через годину ходи ми підійшли до завалу стежки. Нікіта прийняв рішення штурмувати крутий підйом по сипухі та поваленим деревам, після чого ми зрозуміли що натрапили на ще один завал. Довелось пробиратись лісом. Листя заважало впевненій ході, важкі рюкзаки та кут нахилу - швидкості, а відсутність стежки - моральному духу. Але всі 12 мандрівників цей нелегкий шлях подолали, так що всім великий респект. Вгорі стало зрозуміло, що на стоянку можна було прийти по дорозі в обхід. Поставили намети на красивій галявинці біля покинутої Сироварні, поруч з джерелом з водою.

Враховуючи, що це мій перший похід (порівнювати немає з чим) і я досить спортивна дівчина, мені було в цілому йти три дні не важко і враження залишились надприємні. Мій рюкзак першого дня був досить важкий для вертикального пробивання чагарниками. Я дуже втомилась. Хоча все ж таки після запізнілого обіду перед вечерею майже всі зробити радіальний підйом до гори Темнатик. Склалось так, що всі хлопці в поході були айтішніками, тому теми біля вогнища були стандартні як для міста.

Другого дня все було просто і дуже кайфово. Хоча 2є путівників від нас відкололись, наша компанія сумніше не стала. Справжня полонина, вузька стежечка, вівці, сонце, нереальна краса і фарби природи. На обід перед сходженням на вершину Стій (1681 м, найбільша на полонині) ми зупинились в незвичному для цього місяці – під каменем, після якого починалась різко впадина. Красиво, затишно ( після сильного вітру декілька годин) і незвично. Жуєш сир, натираєш часником скорнику чорного хліба, а під ногами в тебе безмежний зелений простір. Сидіти і смакувати їжу просто на землі ( на кущах чорниці) було чудово.

Їжі як для вегетаріанця було вдосталь, хоча білку не так багато. Води треба пити багато, із-за чого і говориться про пляшку на 2 літри з собою. Вона гірська смачна і дійсно рятує від втоми. Після підкорення висоти г.Стій ми повернулись до нашого привалу з рюкзаками та почали спуск до майбутньої стоянки для ночівлі. В процесі майже не спілкувались, тримали досить невелику дистанцію, дуже хотілось нарешті скинути рюкзак і поїсти гарячої їжі та випити чаю. Але не все так просто. Перш за все треба сходити за водою. Ми злили невеликі залишки води в казанок, поставили його на вогнище для чаю, взяли пусті бутилі і пішли «до он того дерева». І тут почалось найцікавіше. Струмок пересох, і Ніката, Остап та Антон пішли нижче. Я залишилась збирати чорницю. Через деякий час повернулась в табір, але їх ще не було.

Невдовзі з’явився Нікіта і пояснив, що все пересохло і води немає. Пішов в інший бік шукати, вечоріло. Потім зявився Антон, який змучено пояснив, що вибиратись було дуже важко. Але Остап не захотів карабкатись по крутому схилу вверх і траверсував. Де і знайшов інший струмок і воду. Ура! Смачно поїли, попили, полякались страшенно темної хмари, натягли дощовики і поховали всі речі. Але погода була дуже до нас привітна, тому навіть пішовши в палатку спати дощ не почався. На ранок так само погода була чудова. Ми йшли полониною далі, трошки підганяємі часом, трохи втомлені, але щасливі. Біля 14:00 зробили останній ривок до фініша (яким у нас був крісельний підйомник від Пилипця). Там швидко заплигнули і поїхали вниз, де нас вже чекав замовлений мікроавтобус. О, як же було добре сидіти п’ятою точкою на чомусь, що підпирає поперек, а рюкзак висів не на плечах, а стояв на руках. За 1 хвилину помили ноги в місцевій річці і поїхали на вокзал.

Що я для себе винесла:

1. Дощовики (2 шт) в рюкзаку були досить важливі для психологічного комфорту. І спальники ми взяли демісезонні, а не літні – про всяк випадок, якщо б з погодою нам не пощастило.
2. З собою не потрібно брати додаткову їжу, снікерси та якісь ще смаколики ( про що організаторами постійно наголошується). Вони дуже сильно впливають на вагу рюкзака. А цукерки, горішки, родзинки та інше в будь-якому випадку купить на всіх інструктор. І можливо покладе саме вам в рюкзак!
3. Купіть саме 2 л пляшку води, вона вам дуже знадобиться – пити хочеться страшенно. Краще дві по літру, так простіше витягати та ховати назад на зупинках.
4. Практика наших зборів вказує на середній час 3 години, тому раджу вставати не о 9, а вже починати готувати сніданок о цій годині і паралельно збиратись. Раніше особисто мені не хотілось – все ж таки оцінювала свої сили і не хотіла перенапружуватись після важкого робочого тижня.
5. Хоча я і не брала телескопічні палки, та і полонина Боржава досить спокійна, та все ж таки використовувала знайдені по дорозі палиці для спуску та крутого підйому. Допомагають, тому раджу взяти напрокат палиці з собою.
6. Раджу обов’язково брати сандалії крім кросівок (навіть легких). Іноді дуууже спекотно. Але вітер. І тому дуже тоненьку куртку мати обов’язково. І щось для захисту голови від сонця, мені з бафом було дуже зручно.
7. І останнє : будь-які речі, над якими ви хоча б секунду задумались, залиште дома. Повірте, на 3 дні вони точно не потрібні.

Гарної подорожі всім! Боржава - це щастя, яке варто побачити на власні очі!