Подорож від Неаполя до Сицилії
Розповідь про подорож Італією в листопаді 2021
Ми в Італії. Звичайно вже не сезон і є купа аргументів проти такої подорожі але занадто вже дешеві були квитки. Тож ми їдемо в розвідку для автотуру (автівка+готелі) по південній частині Італії. Хочемо від Неаполя доїхати до Сицилії і назад по "чобітку".
18.11.2021 Неаполь
Машина і roadtrip будуть тільки завтра а поки що просто вештаємось Неаполем. Вузькі вулочки, одяг який сохне на мотузках над нами, купки сміття та купа різдвяних прикрас.
Безліч задоволення ми здобули вивчаючи місцеві традиції пов'язані з релігією. До числених "мощей" (кісток) та історій про їх викрадення за для захисту (!!) ми вже якось звикли. А от магічна засохла кров святого Януарія це щось надзвичайне.
Звернули увагу на першу фотку з золотою мозаікою? Правда, схоже на наші церкви? Як я з'ясував трохи пізніше, по всій південній Італії відчувається вплив Візантії та її візуального стилю.
Значна частина дня минула в досить клаустрофобському оточенні. Тим приємніше було нарешті піднятися вище дахів і нарешті побачити простір - море, дахи, Везувій. У фортеці на пагорбі особлива затишна атмосфера - почуваєш себе як на острові.
Найбільше вразили катакомби - така собі Каппадокія під великим містом. Ми приперлися туди вже після заходу сонця (довго чекали на автобус) і дещо очманіли зрозумівши що "он той куточок печери" насправді є нічним небом.
Людські можливості фантастичні - після цілого дня метушіння по місту ми встигли ще й в музей. Такий шанс не можна втрачати. Адже я завжди цінував античні скульптури.. як недорогих і талановитих фотомеделей.
Коли пізно вночі (о 21:00) повернулися додому (на екзотичному неаполітанському метро), з'ясувалося що сусідній супермаркет вже закритий. Аби здобути вечерю ми вже були готові шукати піцерію, аж як побачили маленький іранський магазинчик.
Він був відкритий, там були усі потрібні продукти (на площі в 2 кв.м) і там було повно їжи з України. Не лише горілка (як зазвичай), але й соки, крупи, печиво, згущонка. Як це розуміти - в Неаполі настільки багато українців, чи наші продукти настільки конкурентоспроможні?
19.11.2021 Везувій
Везувій та Помпеї. Сценарист який вигадав розмістити їх поруч, знав свою справу. Адже тільки разом невеличкий вулкан (1280м) та середньостатистичне містечко (20 тис.м) могли потрапити до історії.
Італійці добре розуміються на маркетингу. Якщо в тебе контроль над постачанням, цілком припустимо влаштовувати штучний дефіцит. Тому аби потрапити на Везувій ти маєш виграти три лотереї поспіль - здобути місце в черзі, місце на парковці та здогадатися як все це оплатити без інтернета... Насправді ми трохи чітери - заздалегідь почитали відгуки попередників і виконали половину завдань ще до того, як заїхати на вулкан. Але загальне враження від організації - грьобаний хоррор-квест з акторами.
На вершині Везувія є кілька ділянок де з землі йде сірчаний газ і кілька відносно свіжих лавових потічків (їм 80 років). Тобто велетень просто спить і це вочевидь тимчасово. Але коли гуляєш вулицями Помпеї вулкан здається далеким та небезпечним. Ми навіть добре спали вночі ))
З'їхавши з гори ми чомусь нафантазували собі швидкий візит до Помпеї. Але несподівано сіло сонце і руїни зачинилися. Вчорашній фокус зі штучним продовженням дня (катакомби+музей) тут вже не канає. Що ж, переносимо на завтра.
20.11.2021 Помпеї та Амальфітанське узбережжя
В Помпеях нема титанічних споруд які зазвичай виконують головну роль у спектаклі "здивуй туриста". Тут невеличкий плаский стадіон (з експозицією Pink Floyd), числені низенькі палацики і віли, камерні храми. Можливо так і було, а можливо зависокі будівлі просто не витримали тиску попелу.
Що дійсно вражає в Помпеях, це схожість античного міста на сучасних побратимів. Ті самі обмежувачі швидкості, пішохідний центр, числений фастфуд та рекламні банери на стінах. І все це 2000 років тому! Важко (або страшно) уявити яким міг би бути світ якби Рим не впав під навалою варварів.
Сорренто - одне з міст про яких ти точно чув, але не можеш нічого сказати. Чим воно відоме, де саме знаходиться? Тепер ми знаємо! Сорренто вмостилося на краєчку кам'яної полки, то му тут від "набережної" до пляжу 20 метрів вниз (!!), а в центрі міста ховається глибокий каньйон з рослинністю з Jurassic Park. Ще маємо бюст Горького та затишний монастирській двір.
Амальфітанське узбережжя, як виявилось, має статус легендарного, елітного та взагалі надзвичайного. Перш за все це проявляється у вартості парковки. Влітку тут без проблем можна позбавитись зайвих 20 євро заради прогулянки черговим чарівним містечком.
На щастя зараз все було значно простіше (та дешевше). Числені велосипедисти та байкери на серпантинах не завадили нам проїхати від Соренто до Салерно та навіть дещо побачити. Хоча вся краса моря йде на другий план у порівнянні зі здивуванням від неможливості обігнати велосипедиста. Я їхав за ним близько 4 кілометрів і не обганяв не через правила - він просто рухався швидше!
Я вже не пам'ятаю як це сталося, але після прогулянки по Амальфі ми рушили до Салерно не вздовж узбережжя, а через гори. Крутезний і абсолютно нескінчений серпантин в темряві. Ти начебто летиш на максимумі швидкості, але при цьому у тебе на "хвості" постійно висять нетерплячі місцеві. Чимось це нагадало мені шалений нічний заїзд з з Чорногорії в Проклеття через Албанію, який ми зробили в червні.
21.11.2021 Пестум, печера Pertosa-Auletta, Морано-Калабро
Парадоксально: 1) Велика Греція була розташована на території сучасної Італіїї. 2) завдяки вищій сейсмічній активності деякі грецькі храми збереглися тут краще ніж в Греції (і Туреччині)
Цілком очікувано: в Італії під час екскурсії по печері Pertosa-Auletta розмов про сталактити було більше ніж сталактитів... і значно більше ніж може витримати без шкоди для мозку пересічний східноєвропеєць )) Доречі, прикол саме цієї печери в тому, що тут можна покататися на човні по підземній річці.
За планом: просуваємось на південь долаючи млявий супротив норманських замків. Оце зараз заїхали у крихітну фортецю Castello Normanno Svevo в місті Морано-Калабро і чесно кажучи кайфонули від абсолютної пустоти та спокою що захопили цей куотчок Італії.
22.11.2021 Паром на Сицилію, Таорміна
Зранку заскочили до печерної церкви Chiesetta di Piedigrotta. Вона була ще закрита тож ми лише пороздивлялися крізь грати і залипли на пляжі. Адже печера з церквою розташована фактично в 15 метрах від спокусливого моря. Уявляю як воно влітку сидіти в печері та спостерігати усю оту "халєру" в бікіні. Або навпаки - смажитись на сонці та мріяти про затишок та прохолоду підземного сховища.
У цій подорожі ми нажаль приділяли мало уваги кулінарним дослідженням. Майже не було ані пасти, ані піцци. Хіба що багато італійської кави та суто італійських стейків :) Ще куштували фірмову ромову бабку в Неаполі, різдвяний італо-штолен десь біля Салерно, та шоколадно морозивний трюфель Tartufo di Pizzo... Але все воно не зайшло ((
Паром переніс нас з континетальної Італії на Сицилію і чомусь захотілося щоб разом з тим все навкруги змінилося - зникло сміття, хаос на дорозі та сумніви щодо оптимальності обраного маршруту.
Але ж ні - реальність вочевидь вважає що ми ще не заслужили шару і повідомляє нам про це у формі жахливого прогнозу погоди. І це означає що аби випередити циклон на Етну ми поїдемо вже завтра.
Вулкан, доречі, виглядає фантастично - схили вже вкриті снігом а з вершини постійно сунуть випаровування.
Тим часом мив в Таорміні і знайомимось з маленькими ознаками Сицилії - керамічні прикраси, герб з трьома ногами, числені коти та дивна суміш грецького, сарацинського та норманського впливів.
23.11.2021 Вулкан Етна, Катанія
Вулкан Етна це шматочок Ісландії посеред сонячної Сицилії. Зрозуміло що лавові поля і конуси кратерів мають бути схожі по всьому світі.
Але ж погода! Такої ісландської дичини ми не бачили вже 2 роки і надзвичайно сумували за нею. Що може бути краще за момент коли вітер, який і так збивав з ніг, ще й починає жбурляти в тебе важкі дощові краплі?
Питаєте, що може бути краще? Хіба що усвідомлення того факту, що ось цю дорогу по якій ми приїхали на вулкан не так давно перетинала червона лавова ріка. Під час виверження 2001 року розпечений вал зупинився в метрі від нашої парковки.
Через погоду ми не потрапили на вершину Етни, тож маємо привід повернутися сюди наступного року. І звичайно маємо надію влітку 2022 року знову поїхати до Ісландії. Готуйте сертифікати заздалегідь!
Коли гуляли по центру Катанії, то окрім числених слонів (символ міста) весь час наштовхувались на згадки про композитора Белліні. Він народився тут, на Сицилії і написав музику для десятка опер.
Тож ввечері ми... Ні, не пошли в театр, а усього лише послухали на ютубчику “Casta Diva” та ще кілька найвідоміших арій Белліні. І знаєте що? Добре, що не пішли в оперу )) Сучасні оперні співачки виявляється не тільки талановиті, але ще й вродливі. Але навіть це не рятує від тоски - ті арії просто нецікаві. Немає хітової мелодії, немає качових рифів, немає зрозумілих текстів... Цікаво, чи будуть обурені коменти щодо таких заяв?
24.11.2021 Сіракузи, Ното, Модіка
Це Сіракузи - ті самі, де Архимед бігав голяка по вулицях аби якнайшвидше занурити в воду царську корону та ворожі триреми. На фоні вчорашньої Катанії тут затишно і весняно-сонячно. Діди рибачать, коти муркочать, туристів нема, копи нудяться на порожній парковці.
Археологічний парк на околиці Сіракуз зайшов на грі контрастів. З одного боку легкий стрес у вигляді парковочної мафії (ні, ми не здалися). З іншого - повний дзен зеленої травички під яскравим сонцем.
Нові старі скульптури атакують. Навала бронзових велетнів стилизованих під античність охопила не лише Сицилію. Вони з'являються біля стародавніх храмів, на міських майданах та в королівських палацах.
Дехто обурюється таким прикрасам, але я вважаю, що з ними класичні локації стають більш фотогенічними. А історичну достовірність скомпроментували і спаплюжили задовго до нас і наразі про це можна не хвилюватись ))
Ми приперлися в Модіку за 15 хвилин до заходу сонця. Часу було критично мало, помилятися чи шукати - ніколи. Ми мали тільки одну спробу і цей шанс зіграв. Ми припаркувалися на пагорбі поруч з Castello dei Conti, зайшли в фортецю і зрозуміли що зірвали банк. Панорамний краєвид, ідеальний таймінг, мінімум рухів - максимум здобутків.
25.11.2021 Рагуза, Агрідженто, Турецькі сходи
Прогулянка по Рагузі війде в історію як найбільш відчайдушна дурня цієї подорожі. На той момент ми ще не були достатньо залякані опадами і побачивши у вікно дощик просто вдягли плащі і пішли за маршрутом. Але швидко з'ясувалося що вода падає з нема трохи расніше ніж може витримати наша техніка (фото та навігація). Був деякий кайф в тому щоб йти у тотально мокрому взутті прямо по струмках на бруківці. Та всеж хотілося трохи іншого.
У якийсь момент ми раптом усвідомили що оточуючі схили змінили колір. Панівний зелений захопив світ і ми розуміли що це не ознака весни - так тут виглядає зима.
Звернули увагу на бункер? Дуже схоже на Албанію.
В Агрідженто мали щастя пробігти по грецьких храмах на 20 хвилин раніше за зливу. Масштаб зруйнованого храму з атлантами просто приголомшує. Ти кілька хвилин дряпаєшся між скелями і раптом бачиш - що то є залишки ОДНІЄЇ КОЛОНИ.
Планка впала, дах зірвало. До Турецьких сходів (Scala dei Turchi) я пішов один - вистрибнув з автівки прямо в бурю. Вітер, дощ, нічого не видно. Але хвилі на морі чомусь помірні. І сходи не білі, як на фотках в мережі, а сірі мов таючий льдовик.
26.11.2021 Трапані, Еріче, Сан Віто ло Капо, Дзінгаро
Трапані - те саме місто, де комісар Катані змагався зі "Спрутом". Якщо ходити його вулицями, нічого особливого не помічаєш. Але, правду кажучи, ми не надто і ходили - знали що попереду є дещо цікавіше.
Все змінюється магічним чином, варто лиш заїхати на сусідній пагорб. Там у зовсім іншому куточку простіру-часу заховалося селище Еріче. Абсолютно порожні середньовічні вулиці, абсолютно зачаклована норманська фортеця до якої дивним чином пришиті краєвиди Південно-Східної Азії.
Без сумнівів знайдено ще один куточок раю на Сицилії. Це північно-західна частина острова між Трапані та нацпарком Дзінгаро.
Навіть зараз, під похмурим зимовим небом, море у місцевих бухтах виглядає тропічною агіткою. Можу уявити який кольоровий вибух спроможні видати ці гори та пляжі за мінімальної участі сонця.
У нацпарку Дзінгаро є кілька треків серед карових скель та десяток бухт вартих уваги (хоча б у форматі запливу на катері). А у нас тепер є ще один резон повернутися ))
27.11.2021 Палермо, Чефалу
Назву Палермо я звичайно знав завжди. І не тому що вивчав географію, а через популярність цього слова у виробників меблів (зокрема диванів). Тим цікавіше було нарешті прив'язати цей абстрактний місто-диван до реальної точки у просторі.
Пам'ятаючий сумний досвід Рагузи ми почали досліджувати Палермо ще вночі. Ми жили безпосередньо на центральній площі (і не питайте, де довелося паркуватися). Тому тільки но вщух дощ, як ми вже бігли вулицями і рясно фоткали все навкруги. Використовуй кожний шанс!
Склалося враження ніби Палермо - столиця колоніальної імперії, куди привозять увесь блискучий непотріб поцуплений у бідних тубільців. Башту на колесах приперли з Непалу, могутній бан'ян - з Індії, бюст військового с орденами - з радянського музею.
В крихітному Чефалу туристів на вулицях було навіть більше ніж в Палермо. Але самі вулиці то фігня. Справжній кайф ми знайшли на березі. Потужні хвилі, промені сонця крізь хмари, та на диво суха лавка на променаді - це наше щастя на сьогодні.
Вже в темряві доїхали до парома і залишили Сицилію. Велике повернення почалося.
28.11.2021 Чівіта, Матера
Гори в континентальній частині Італії засипало снігом. Тож ми вирішили не випробувати долю (на літній гумі та без ланцюгів) і не лізти високо.
Заїхали в каньйон біля албанського (!!!) села Чівіта і поставили собі "залік" по фізкультурі за те? що сходили на дно ущелини пішки, а не стали наймати джип.
Потім поїхали шукати "підбор" італійського чобота. Чомусь нам здавалось що в цій частині країни нема нічого видатного з точки зору туризму. І раптом в Матері (де немає моря) знаходимо вулиці забиті туристами... і неочікувано дорогі готелі.
А поки ми шукали іконічний ракурс для фотографування місцевої вежі, знайшли середньовічне підземне водосховище. Дуже фотогенічне місто... і приємно знову побачити людей.
29.11.2021 Grotte di Castellana, Trulli di Alberobello, Martina Franca, Polignano a Mare
Досвід спілкування з італійськими спелеогідами у нас вже був. Тож коли в печері Grotte di Castellana знову почалася нескінчена балаканина я просто увімкнув аудіокнигу в навушниках. Вона ж допомогала ігнорувати "цербера" який забороняв фоткати на маршруті.
Прикол цієї печери - надзвичайно довгі коридори. Відчуй себе хоббітом у Морії :)
Історія з хоббітами знайшла своє продовження. В містечку Alberobello ми дивилися 100%-хоббітонські кругленькі будиночки Trulli.
На Мартіну Франку випало "віконце" у зливі. Але здається його помітили тільки ми і інших людей на вулицях не було.
Поки я бігав з фотіком по бухті Polignano a Mare, мої супутники відчайдушно шукали прийнятне житло. У цьому куточку Італії (не надто туристичному, на мою думку) усі готелі мають себе за велике цабе і виставляють негуманні ціни навіть напередодні зими. Тож ми знову зняли приватну хату у якихось художників. І звичайно там було гарно, але зимно.
30.11.2021 Барі, Castel del Monte
Як і Палермо, Барі довгий час був для мене пустим словом. Аж раптом я розумію, що саме сюди привезли мощі Святого Миколая з моєї рідної Міри. А ще, звідси лише кілька сотен кілометрів до узбережжя Албанії (привіт контрабандистам).
Ну а поза історичною спадщиною Барі це велике місто і ми мали пройти деяку акліматизацію аби зново звикнути до натовпу.
Потрібно було чимось розбавити кілометри на шляху до Неаполя і я вирішив зазирнути до Кастель дель Монте. Зрозуміло, що це просто оброблений шматок скелі, порожній кам'яний мішок. Але чудова геометрія причарувала, сильний вітер зняв втому, а засніжені гори на горизонті заспокоїли.
01.13.2021 Caserta, Pozzuoli, Parco Virgiliano
Біжучи вздовж королівського парку в Казерті я все гадав - нащо власнику була потрібна така довга галявина? Тільки не кажіть що то він просто тішив самолюбство. Чомусь спало на думку, що надмірний простір це такий захист від прослуховування.
В дендропарку крім нас бігала одна закохана парочка (тут все зрозуміло) і один китаєць з фотіком (а це дивно. Чому один?
В самому палаці все супер окрім опалення - після 100% вологості на вулиці хотілося тепла.
Невже в 18 сторіччі, коли будували цей палац, ще ніхто не бачив єгипетських пірамід? Чому їх малюють у настільки хибних пропорціях?
Кумедне. Панцир у грецького воїна вигинається разом з торсом. А мешканці стародавнього Ізраіля носять козацькі оселедці!
Заїхали в Pozzuoli аби хоч здалека глянути на фумароли Флегрейських полів та можливо поміркувати над паромною подорожжю до островів.
Парк Вергілія на заході сонця це просто перлина дня. Потужний вітер, вражаючий краєвид, зовсім поруч з Неаполем.
02.13.2021 Torre del Greco, Museo Nazionale Ferroviario di Pietrarsa
Маємо кілька годин до літака. На загальній нараді вирішуємо, що не хочемо дивитися ще одні розкопки. Тому спочатку просто гуляємо вздовж бурхливого моря в Torre del Greco (той ще смітник).
А потім раптом знаходимо музей залізниці. А там окрім дійсно екзотичних паротягів ще й різдвяний ярмарок з аніматорами. На фоні новин про Омікрон та закриття кордонів це дивно, але дуже-дуже приємно.
Підсумки. Коли ми вже полетіли додому, Італія вирішила закритися для українців (навіть вакцинованих). Оце ми встигли!
Взагалі, за два тижні в Італії ми проїхали 2817 км. І з цього боку все норм - більше не потрібно. Якщо чогось і не вистачило, то сонця. Хай буде прохолодно, хай дощить, але додайте сонячних променів і подорож розквітне. А для цього, гадаю, має сенс їхати не в листопаді, а в жовтні. Чому не в серпні? В серпні є важливіші напрямки - наприклад, Доломіти.
Кирило Ясько, 24.01.2022