Подорож по Гватемалі

Щоденник великого туру по Гватемалі в січні 2021 року.

Це була наша перша подорож до Гватемали і хотілося скористатися нагодою аби максимально дослідити нову країну. Тож коли місцеві транспортники побачили наш план, в них очі полізли на лоба. "Це нереально! Ви не встигните! А спати коли будете?". І вони мали рацію - план був надзвичайно щільним і досить ризикованим. Тим не менше ми все встигли, навіть трохи перевиконали заплановане - побачили виверження двох вулканів, замість одного. Хоча на сон дійсно залишалось трохи менше часу ніж радять лікарі, та й їсти було ніколи. Тож якщо захочете повторити наш маршрут, майте на увазі - він для для справжніх суперменів.

Ми летіли в Гватемалу через Мексику і це було жорстко. Останнім часом мексиканські прикордонники стали надзвичайно прискіпливими. Трьох наших затримали та тримали кілька годин без жодних пояснень. На щастя стиковка була довга і все владналося. Ми навіть встигли трохи поспати в "готелі на годину" поруч з цілодобовим м'ясним ринком. Екзотика!

Перший день в Гватемалі почався з метушні. Ми нескінченно бігали торгівельним центром, шукали той єдиний банк, де реально міняють бакси (донде еста ель камбіо, сеньйор?).

І коли після усього цього сумбуру ми потрапили до камерного, затишного, різнокольорового Антігуа, то впіймали справжній кайф. Ну а найкращий момент цього вечора це спонтанний візит на смотровий майданчик на пагорбі. Там час просто зупинився, сонце застигло в позиції "мрія фотографа", а дівчата зробили краєвид ідеальним.

Нормальні люди ходять на вулкан Акатенанго (3976 м, Гватемала) за два дні і ночують в наметах на схилі. Це досить холодна та некомфотна (хоч і видовищна) ніч. Тож ми вирішили полегшити собі життя та збігати на гору за 1 день. А щоб не пропустити головне шоу (вибухи та потік лави в темряві) ми спланували вершину на другу половину дня - залізти, провести сонечко за горизонт, начепити ліхтарики та побігти вниз.

Реалізація цього плану вийшла дещо менш привабливою, проте більш героїчною. Ми піднімалися повільніше ніж планувалося, надзвичайно бракувало трекінгових палиць, на седлі було холодніше ніж хотілося б (+5, як і обіцяв прогноз), а 11-годинна подорож з набором висоти в майже 1800 м таки добре усіх притомила.

ТА ВСЕ ЦЕ ФІГНЯ порівняно з красою діючого вулкана!! Попри холод та втому ми мов зачаровані спостерігали шматки лави, що зкочувались схилом назустріч якімось зовсім вже скаженим туристам (не нам)

Комо, Фева, Атітлан. Тепер саме так виглядає мій асоціативний ряд до словосполучення "гірське озеро". Насправді озер в наших подорожах було набагато більше але ці мають особливий, курортний присмак. Виявляється курорт, це не обов'язково спека та спроби врятуватися від неї. Інколи достатньо краєвидів та спокою.

От і наш день в гватемальскому курорті Панахачель міг би бути йога-дзен-детокс супервідпочинком... якби не скажене бажання побачити все і образу. Тож ми цілий день гасали на швидкісному катері, подивились кілька інідіанських поселень, нагодували цигарками бога Машимона, власноруч перетерли півкіла зерен какао, придбали мішок манго (по ціні картоплі) та знайшли справжній рок-бар (як в рідному Катманду). Але найбільша знахідка це звичайно ріднесенька згущонка, бо без неї ранкова кава м'яко кажучи не лізе.

Це Ішімче - перша піраміда майя в нашій подорожі Гватемалою. Далі будуть більші та кращі, але ми про це ніби не знаємо, тож сповнені ентузіазму бігаємо по локації та фоткаємося з каменюками. Крім нас тут лише два охоронця, один прибиральник... та звичайний шаман (не став його фоткати), який реально чаклує на алтарі у віддаленому куточку комплекса.

А це Biotopo del Quetzal і теоретично ми приїхали сюди аби знайти кетцаля - національного птаха Гватемали, на честь якого названа місцева валюта. В реальності ж знайти його зараз в принципі неможливо, бо найближчі кілька тижнів усі самці кетцаля сидітимуть на яйцях. Потрібні самці , бо саме їх хвости прикрашені метровими пір'ї нами, що так цінувалися індіанськими дизайнерами головних уборів. Самку ж ми побачили прямо з парковки і навіть спробували поспілкуватися з нею за допомогою ютуб-записів шлюбних співів кетцальский парубків... Не на ту напали - ця пані навіть не подивилась на нас. Тож ми просто гуляли лісочком та уявляли собі райських пташок.

Полізти в затоплену печеру зі свічкою замість ліхтаря та без каски - та ще дурня. Але в цій подорожі ми трохи оскаженіли і легко підтримуємо будь-які авантюрні заміри (пам'ятаєте вулкан вночі?). Насправді, якщо поводитись обережно, то маршрут може здолати будь хто. Одному з учасників туру 82 роки і він пройшов (чи проплив) печеру без проблем.

А ось наші дівчата на зворотньому шляху почали бешкетувати і одна з них невдало перечепилася через страхувальну мотузку та зламала палець. Тож ввечері в нас був додатковий квест - знайди працюючий рентген у провінційному гватемальскому містечку під час пандемії. На щастя ми впорались і з цим завданням і зі штурмом аптеки опівночі. Тож подорож продовжується, а постраждала туристка почувається добре та розважає групу новим жестом Iron F@&k (замість гіпсу їй прописали вишукану металеву лангету) P.S. це була печера Kam Ba (Marias) поруч з Semuc Champek

Не читайте далі, там про нудне.

Після цілого дня пригод та водних розваг ми приперлися до цього водопаду. При цьому було достеменно відомо, що сьогодні (у понеділок) він не працює. Так, водопад зачинений на прибирання. Зрозуміло, що сама вода не перестає текти, просто не пускають на оглядовий майданчик. У якості пояснення до цього феномену безглуздості (коли ти хочеш витратити гроші, а вони нікому не потрібні, це маячня) місцеві індіанці наводили вбивчий аргумент - цей майданчик не приватний, а державний. Нічого не нагадує?

Аллюзії на цьому не закінчилися. Наш водій сказав, що можна "спробувати домовитись, бо ж знаєте як воно у нас у Гватемалі". Малася на увазі класична ситуація, коли суворість законів компенсується необов'язковістю виконання. Тут все знайомо і емоцій не викликає. А от несформульована але помітна зневага до власних державних інститутів чомусь різанула вухо.

Щось таке було нещодавно у нас в Україні, щодо доцільності безумовного пієтету до державного апарату. Можливо це почалося з дня народження Гаранта... не пам'ятаю. Натомість я чудово запам'ятав, як зрадів, коли вдалося розважити групу не вдаючись до корупції. Бо безумовна любов мені поки що не по кишені, але це ж не привід щоб руйнувати недобудоване, або спокушати ближнього. Навіть якщо в нього паспорт дивного кольору. Мабуть я плутано формулюю, то ж не даремно на початку було попередження, що буде нецікаво.

Місцевий гід, який водив нас по печерах Канделарія з гордістю визнав, що є онуком шамана і тому добре розуміється на ритуалах які і нині проходять тут у підземеллі. Ну, ви знаєте - коло зі свічок та плаский камінь алтаря в центрі.

Таку саме історію (мій дід був чаклуном і т.д.) ми чули в Гватемалі вже неодноразово. І я схильний розцінювати її не як модну побрехеньку, а як ознаку дійсно широкого розповсюдження так званого синкретизму - поєднання офіційного католіцизму з народним шаманізмом. При чому за деякими ознаками ці традиції не просто не вмерли, а продовжують розвиватися попри 6 століть під володою римських пап.

Чим відрізняється пригода від екскурсії? Мабуть несподіванками. І напевно саме тому більшість туристів не читають опис маршруту ))

Щоб дістатися залишків маянського міста Агуатека потрібно годину плити на швидкісному човні (30 км/год по звивчастій річці з крокодилами) а потім ще годину дертися по джунглях. Вже п'ята вечора і у хащах реально темно, в ущелині зібрався туман, а мавпи-ревуни додають екзотики своїм горланням. Коли нарешті потрапляєш до пірамід, ти вже на 100% інша людина - готова до сприйняття будь-яких легенд та навіть складання нових. Саме тому деякий секрет міста Агуатека я вам розказувати не буду ))

Тікаль це "ті самі" піраміди з Зоряних воєн, Індіани Джонса та Апокаліпсиса Гібсона. І вони дійсно вражають по-кіношному. Це не просто купка каміння в лісі, а величезний комплекс з безліччю споруд. Навіть оббігти їх за один день складно, а коли починаєш фоткати, то взагалі планам настає капець. Тому ми заздалегідь знайшли собі погонича - місцевого гіда. Він майя в в нього науковий ступінь та безліч публікацій. Але попри солідний бекграунд та вік наш гід то пристрастний юнак, коли справа стосується поклепів на його пращурів. Він відчайдушно захищав стародавніх майя від наших намагань приписати їм кровожерливість чи недостатню винахідливість. Так у дискусіях та фотосесіях пройшов день, а на закаті ми вилізли на піраміду Яшха щоб посидіти хвилинку наодинці з іншим світом та відчути поклик джунглів...

В Гватемалі обмаль справжніх пляжів, придатних для традиційного відпочинку. Тож не заздріть, дивлячись на ці фотки. Аби дістатися цього пляжу ми годину стрибали по хвилях на швидкісному човні (це боляче, і навіть трохи страшно). Ті самі хвилі воду і лише двоє з групи наважилися залізти в цей тепленький "первинний бульйон". А потім взагалі почався шторм.Тож не дивно що на дві години шляху припала лише одна година в рекламі Баунті. Бо звичайно ніхто не втрачав часу - всі (включаючи мене) фоткались як скажені аби довести світові що ми щасливі та успішні. Чи хтось з присутніх діяв би інакше?

Містечко Лівінгстон це така собі гватемальска Тортуга. Це майже острів, адже потрапити в Лівінгстон можна лише на човні. Тут живе народ гаріфуна - нащадки втіклих рабів та інший веселий люд, з власною культурою та екзотичною мовою. У Лівінгстона репутація сквотерсько-растаманської республіки. Але прогулявшись по місцевих фавелах ми так і не зустріли ані неприхованих ділерів, ані інших іншого криміналу.

Натомість трохи потеревеніли з веселим дідом Філіпом. Йому 60+, він працює вчителем, сповідує принцип "Don't worry, be happy" і тому свого часу повернувся в цей трущобно-тропічний рай зі Штатів. "Тут більше свободи" каже Філіп, чухає потилицю та зітхає. Він проти того щоб в Лівінгстон провели шосе, та щоб місто змінювалось.

Інколи саме готель стає головною зіркою дня. Свого часу ми зупинялись в колоніальних асієндах, шатрах туарегів, новітніх скляних кубах та незрівняних китайских хостелах. Цього разу нам пощастило заночувати в бунгало що стирчить на сваях на узбережжі тропічної Ріо Дульсе (солодка ріка).

Будиночки побудовані майже виключно з москітної сітки та розкидані по лісу на величезній відстані один від одного. Напевно для того щоб вночі не хотілося спати )).Тож після вечері я кілька годин лазив по нескінченних містках у пошуках крокодилів та влучних кадрів. На щастя почалася злива (перша за всю подорож) та загнала мене в дім. Завтра вже традиційно встаємо на світанку

Чули в новинах про вулкан Пакая? Він нещодавно почав прокидатися і можливо скоро вибухне або потече. Але дехто встиг на нього залізти перш ніж усе почалося. Для цього довелося відмовитися від сніданку, двох годин сна та відвідин чергових пірамід майя. Маршрут доречі зовсім коротенький, не більше години від машини до оглядового майданчика.

Найскладнішим було відбитися від нашого гіда-індіанця який наполягав на тому що ми маємо терміново повертатися ледь сонце торкнулося обрія. Ми ж знали що вулкани по-справжньому розквітають лише в темряві і міцно трималися за своє право робити дурниці. А доки чекали ночі, потроху смажили на вулкані зефірки маршмелоу ))

Зазвичай знайомство з країною починають зі столиці. В Гватемалі більшість туристів столицю взагалі оминають, ми - приділили їй 3 години в останній день подорожі. Серед найвизначіших пам'яток тут: уламок берлінської стіни, маянська піраміда поруч зі Старбаксом, сумуючі копи під президентським палацем, літак наркомафії заарештований на летовищі. Трохи розвіяв сум новий арт-квартал, зроблений "під Італію". Та й взагалі, сум не для нас - вночі летимо в Мексику, де знову буде допит на кордоні та загроза депортації за забаганкою прикордонника. Пригоди продовжуються!

Кирило Ясько, Київ