Бути чи не бути … спробувати, чи ні?
Похід “Найвищі Вершини України“ 4-9 липня 2010.
Завжди хотів свою відпустку провести по особливому, не пасивно лежачи на березі моря і потягуючи коктейлі, а активно, із деяким присмаком адреналіну. Головна причина, це просто бажання, саме в Карпати, та не менш важливо, що працюю в офісі, весь день перед комп’ютером і є бажання просто активного руху. Захотів – і зробив.
Так як нічого про походи, спорядження для походів і т.д. нічого не знав, то почав із найпростішого – форумів. Далі, походи по спортивних магазинах і після безсонної ночі перед походом і коротким переїздом…Івано-Франківськ…вокзал..знайомство із групою…розподіл продуктів і перше спроба із рюкзаком за спиною уявити свої майбутні “пригоди”…поїздка до с.Квасове, і я нарешті ТАМ.
Незважаючи на затрачені зусилля (Карпати люблять підготовлених), враження від побаченого того вартували: сині вершини, що ніби торкаються неба, залиті білими хмарами долини, віковічний спокій зеленого дива навкруги, джерельна чиста вода, кристально чисте повітря, яке навіть не відчуваєш, коли дихаєш, смачна чорниця і ще багато всього.
Компанія була невелика, але приємна: брати близнюки із Києва, бувалий турист Іван із Москви і наш провідник, завжди спокійний і веселий Олександр. Із першого погляду було зрозуміло, що всі фізично підготовлені і прагнуть вражень, зближення із природою, активного руху, подолання перешкод, просто фізичного напруження…того, що і я прагнув.
Підготовка ж була потрібна, так як в Карпатах були сильні дощі, холодно, і взагалі, прогнози погоди були невтішні. Там і згадались поради на форумах про флісовий світер, шапочку, мембранний одяг і т.д., і я був радий, що не проігнорував їх. Незважаючи на не зовсім ідеальну погоду, подолали ми майже всі двутисячники, першим із яких був Петрос. Що можна сказати про його подолання…було важко, один важкий підйом змінювався іншим, і тільки, перш за все воля, а не фізична підготовка, допомогла отримати першу перемогу. Перемогу ми звичайно “помочили”…молоком роздобутим у гуцулів, та це ще одна історія про знайомство із гуцулами та їхнім побутом…
Далі було дещо легше, та не менш цікавіше. Після смачної вечері, у яку входила також бринза, яку звичайно ми роздобули у гуцулів, у підніжжя Петроса, ми були готові продовжувати нашу подорож. Наступною красунею Карпатських гір була Говерла, яка зустріла нас сильним вітром і дощем, скелястими підйомами і слизькими тропами. Та все це ще більше надало цінності досягнення вершини Говерли.
За Говерлою були інші не менш гарні вершини, із яких найбільш хочеться згадати г. Шпиці, яка хоч і не досягає 2000м, але красою перевершує всіх інших. Не менше вражень було від гірських озер біля яких ми ночували і набирались сил, : оз. Несамовите і оз. Бребенскул.
Виділяти щось особливе із походу на високі вершини Карпат важко, так як все, що оточувало, було особливим, не підробним і при хорошій компанії і вдячних слухачах, можна весь день розказувати про отримані враження. То чи варто доторкнутись до краси Карпат? Так, варто. Але Карпати попросять вас прикласти для цього зусилля і вам вирішувати бути чи не бути, спробувати чи ні. Я спробував і залишився задоволеним.
Василь Лізанець