На вершині України

Отзыв о походе «Высочайшие вершины» Карпаты, 24-29 августа 2014 .

Із першим нашим подихом ми починаємо вивчати навколишній світ. Із кожним днем ми пізнаємо себе і свою планету все більше і більше. Але ніякі книжки, жоден фільм чи найкрасномовніший відгук не будуть кращими за похід, за особисте єднання з природою. Власне кажучи, я поведу мову про свій досвід і про особисті враження від невеличкої подорожі під назвою «Найвищі вершини». Карпати, безперечно, були, є, і будуть унікальним та самобутнім місцем. І найбільшу помилку, яку я могла тільки зробити – це порівнювати їх із Кримом. Скільки б часу не пройшло, а цього я, здається, забути не зможу.

Невеличка порада від мене, недосвідченої туристки – ні в якому разі не ставтеся легковажно до свого спорядження. Саме це ледь не зробило жахом моє життя на ці декілька днів. Палатка, чоботи, спальник, дощовик, штормовка – як мантру повторюйте собі напередодні походу, і не економте, ні на грошах, ні на часі, аби обрати найкращий варіант. Коли їдеш у Карпати літом, то не уявляєш, як інколи хочеться там мати під рукою шапку та рукавички. Окремо скажу і про трекінгові палки: ні, це не зайва річ у поході, більше того, якби не вони, то був би великий ризик суттєво травмуватися.

Та якщо опустити зараз усі ці технічні подробиці, то жодного слова невдоволення я сказати не зможу. У мене була ідеальна компанія, надзвичайно цікаві люди, які і підтримували у часи важкого для мене підйому, і які зробили вечори біля ватри з чаєм і цікавими, і пізнавальними.

Ми ходили і через густо насаджений ліс, і на стежках, що непримітно пронизували неперервною ниткою усі гори, і що їх, без досвідченого ока провідника, і не побачиш. Ми відчували навколо себе безмежний простір коли стояли на вершині Говерли, і ніколи в житті я не пила такого смачного, і такого приємно гарячого чаю ніж там, на вершині України. Я була так високо, що до хмар було рукою подати, вони ніби килимом стелилися довкола,створюючи неповторну атмосферу загадковості. Немов би й не ти стоїш, а твоя душа витає серед неба. Тут я зрозуміла, що усе пізнається в порівнянні. І якщо ви хочете забути на мить усі свої життєві негаразди, то кращого засобу, ніж прогулянка з відчутно важким рюкзаком, не знайти.

Навіть якщо ви не митець, і ніколи в житті не відтворювали свої фантазії чи емоції за рахунок творчості, то тут можете сповна відчути, що таке натхнення. І якщо все ж таки ви не перенесете його чи то словом, чи фарбою на папір, цього піднесення вистачить надовго, аби життя приносило небувалу радість від кожного наступного кроку.

Хіба не мрія? Довкола тебе неторкана природа. А якщо і трапляється десь по дорозі невеличка хатина, то вона не здається зайвою, а навпаки, доповнює цей пейзаж, стає ніби фінальним штрихом взаємодії людини з природи.

Я відчула на собі рясні карпатські дощі, нічну, і доволі сильну прохолоду. Я долала крок за кроком кожен метр, вибираючись щосекунди на нову висоту, і долаючи не тільки сили земного тяжіння, а й власний спротив. Безліч фото було тоді зроблено. Природа фотогенічна. Вона прекрасна у будь-якому своєму прояві, хоч яким би суворим для людини він не був. Та саме на цьому перепаді у настрої природи стає зрозумілим, за що потрібно любити непогоду. Вщухнувши в один момент, небо, замість безкінечних крапель дощу, дарує землі чаруючі хвилини спокою і фантастичну, ніби створену для загального захоплення, райдугу.

Тепер, коли мандри на Заході країни завершилися, я не можу втямити, як можна відмовити собі у бажанні туди повернутися. І відверто скажу, якщо ви не бачили на власні очі Карпат, то ви ще не бачили України, а отже, ще я про що мріяти, і є чого прагнути. Тож, одягайте рюкзак на плечі, і впевненою ходою йдіть вперед, чи краще попереду всіх, і вверх, аби на мить стати вищими решти світу.

Карина Фуголь, Днiпропетровськ